У шумі вдоама за ноут-буком думала про те, як стати дорослою

Один цікавий кліп.

Враження про відвідини одного семінару (чи чогось подібного на нього)

Выбери меня, выбери меня, птица счастья завтрашнего дня...

Про страшну ситуацію з грипом в Україні.

Декілька слів про комунальні проблеми сучасного студента, який проживає в гуртожитку.

Тема статті була навіяна знайомим, який нещодавно зіткнувся з такою штукою, як воєнкоммат. На власному досвіді знаю, що це таке. Спробую дещо описати.

Наскільки сьогодні важливо мати… душу? Настільки, наскільки є необхідною склянка для того, аби напитися води. Наскільки сьогодні важливо розмовляти рідною (державною!) мовою? Настільки, наскільки себе поважаєш. Настільки, наскільки тобі дорогі скроплені краплями крові і всипані терновими колючками кроки мовної історії. Настільки, наскільки хочеш мати Майбутнє. Звичайно, знайдеться той, хто скаже: "Це все пафос…" Брате! Дивись, аби цей "пафос" вже повністю не покинув твоєї душі і свідомості. Твоєї української свідомості…

Багато хто прагне покинути свою домівку, "вирватись" на волю для пошуків "кращого життя". Тепер я знаю, що мені цього всього не потрібно. Львів – це мій світ, моя планета. Моя домівка, де можна вдихати повітря на повні груди і просто пишатися тим, що можу назвати себе справжньою

Що найчастіше робить людина, коли не спить? Правильно, говорить. А щоб не було їй так нудно і одноманітно, придумала собі цікаву забавку – переставляти букви місцями і сміятися із нових незрозумілих слів. Та згодом такі мовні пустощі переросли у справжнє хуліганство. Кожен прошарок суспільства сподобав собі якусь їх частинку і почав шифруватися. З'явилися, так звані, субмови.